Порушення нотаріусом вимог ЗУ «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може бути підставою для визнання правочину недійсним

Порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може бути підставою для визнання правочину недійсним (ВС КЦС справа 219/11149/18 від 20 жовтня 2021 року)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання довіреностей та договорів купівлі-продажу недійсними, зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2007 року, та квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
26 березня 2009 року приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Дубровським В. М. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 , якою останнім уповноважено ОСОБА_5 представляти інтереси ОСОБА_1 як власника зазначених квартир.
13 листопада 2009 року приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Бойко Я. С. було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 , відповідно до якої останній уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_3 бути його представниками в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях з питань, зокрема й управління та розпорядження будь-яким належним ОСОБА_1 майном від його імені, в тому числі вказаними квартирами, для чого ОСОБА_5 та ОСОБА_3 надано право представляти інтереси позивача з усіх без винятку питань, що будуть виникати в процесі здійснення повноважень та вчиняти всі без винятку дії, які за діючим законодавством та згідно цієї довіреності має право вчиняти представник за довіреністю. Довіреність видана з правом передовіри строком на десять років та дійсна до 12 листопада 2019 року.
Позивач вказував, що на підставі зазначених довіреностей укладено: договір купівлі-продажу квартири від 04 січня 2010 року, нотаріально посвідчений, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири становить 62 228 грн; договір купівлі-продажу квартири від 04 січня 2010 року, нотаріально посвідчений, відповідно до якого, ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартість квартири становить 62 323 грн.
Позивач вважав, що довіреності та договори купівлі-продажу квартир є недійсними, оскільки він є громадянином Республіки Польща, українською мовою не володіє, тексти документів при їх посвідченні позивачу не перекладались, позивач був впевнений, що уповноважує відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користування належним ним майном, а не на розпорядження (відчуження) цим майном. При цьому, нотаріуси змісту довіреностей позивачу не роз`яснили та їх перекладом позивача не забезпечили. В серпні 2017 року позивач перебував на території України, та йому стало відомо, що він не може розпорядитись своїм майном, оскільки воно відчужено. Нотаріусом порушено порядок вчинення нотаріальної дії, у зв`язку з чим, було порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження вказаними квартирами.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсною довіреність від 26 березня 2009 року, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , яка посвідчена приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В. М. і зареєстрована в реєстрі за № 1685 (бланк серії ВМС №549358);
визнати недійсною довіреність від 13 листопада 2009 року, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Бойко Я.С. і зареєстрована в реєстрі за № 1014;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В.М., зареєстрований в реєстрі за № 05 (бланк серії ВММ № 384368);
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 04 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В. М., зареєстрований в реєстрі за № 08 (бланк серії ВММ №384369);
повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;
повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 ;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2018 року накладено арешт на квартири, які розташовані за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Дубровський В. М., приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Бойко Я. С., про визнання довіреностей та договорів купівлі-продажу недійсними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано недійсною довіреність від 26 березня 2009 року, яку видав ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , яка посвідчена приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В. М. і зареєстрована в реєстрі за № 1685.
Визнано недійсною довіреність від 13 листопада 2009 року, яку видав ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Бойко Я. С. і зареєстрована в реєстрі за № 1014.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В. М., зареєстрований в реєстрі за № 05.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 04 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Дубровським В. М., зареєстрований в реєстрі за № 08.
Зобов`язано ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2018року у цивільній справі № 219/11149/18 у виді накладення арешту на квартири, які розташовані за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання рішення законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Відповідно до глави 6 Порядку, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
Суд першої інстанції вказав, що довіреності від 26 березня 2009 року та 13 листопада 2009 року посвідчені нотаріусами з порушенням вимог чинного законодавства, позивач є громадянином Польщі, доказів, що він володіє українською (державною) мовою діловодства не надано, нотаріуси під час видачі довіреностей не забезпечили йому перекладу таких довіреностей на зрозумілу для нього мову, не відобразили в посвідчувальному написі обставини, що позивач в даному випадку володів та розумів українську мову, таким чином не пересвідчилися в дійсності волевиявлення довірителя щодо розуміння ним значення, умов згаданих правочинів доручення на представництво інтересів та їх правових наслідків. Всупереч вимогам Порядку та Закону України «Про нотаріат» при посвідченні згаданих доручень нотаріусами також не було з`ясовано дійсності намірів позивача, як довірителя, не вчинено необхідних дій щоб пересвідчитися чи дійсно він розуміє зміст, обсяг та правові наслідки згаданого вчинюваного правочину доручення на представництво інтересів. Тому при оформленні й посвідченні згаданих довіреностей нотаріуси не вчинили передбачених законом дій на встановлення дійсних намірів довірителя, шляхом з`ясування розуміння ним значення, умов правочинів та їх правових наслідків, яке могло бути здійснене лише у випадку доведення до довірителя змісту таких правочинів шляхом їх перекладу з української на мову, якою він володів або розумів. Позивач був позбавлений можливості вільно розпорядитися своїм суб`єктивним правом, внаслідок чого такі оспорювані правочини підлягають визнанню недійсними з дати їх посвідчення.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач не мав наміру укладати такі договори, тобто не мав наміру створювати для себе правові наслідки у виді вибуття з його власності квартир та фактично не надавав відповідних повноважень відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 саме на укладання таких договорів про відчуження свого майна. Тому право позивача порушене внаслідок укладення договорів по відчуженню нерухомого майна, які можуть бути поновлені шляхом задоволення позовних вимог в цій частині та визнання недійсними таких договорів і зобов`язання відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повернути позивачу ОСОБА_1 , квартири за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , які вони отримали як покупці на виконання правочинів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , підписану представником ОСОБА_6 , залишено без задоволення, а рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обґрунтовуючи позовну заяву, позивач, в інтересах якого дії представник ОСОБА_8 , посилався на те, що довіреності є недійсними, оскільки при їх укладенні позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості знати та розуміти зміст цих довіреностей, оскільки не володів українською мовою, якою їх було складено. Згідно із пунктом 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, що діяла на момент посвідчення довіреностей від 26 березня 2009 року та 13 листопада 2009 року) затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає. Стаття 20 «Про мови в Українській РСР» (в редакції, що діяла на момент посвідчення довіреностей від 26 березня 2009 року та 13 листопада 2009 року) нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути складені також в перекладі (переклад здійснюється в установленому законом порядку) російською чи іншою мовою. При нотаріальному посвідчені довіреностей від 26 березня 2009 року та від 13 листопада 2009 року, приватними нотаріусами Дубровським В. М. та Бойко Я. С. не було враховано, що довіритель позивач ОСОБА_1 є іноземцем (громадянин Польщі), та не володіє українською мовою, та не було залучено перекладача для перекладу довіреностей на польську мову. Зазначені довіреності підписані з використанням літер іноземної (польської) мови, та рукописного тексту українською мовою позивачем в цих дорученнях не вчинено. Належних доказів того, що позивач ОСОБА_1 станом на день посвідчення оспорюваних довіреностей, володів українською мовою в обсязі, достатньому для розуміння змісту оспорюваних довіреностей матеріали справи не містять. У зв`язку з тим, що позивач є громадянином Польщі, не є особою, що вільно володіє українською мовою, при посвідченні довіреностей нотаріуси зобов`язані були забезпечити присутність перекладача зі знанням польської мови.
Апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. При цьому, доводи апеляційної скарги та пояснення відповідачки ОСОБА_5 та її представника в судовому засіданні апеляційної інстанції на достатність володіння позивачем українською та російською мовами не приймаються колегією суддів з огляду на особисту зацікавленість відповідачки та відсутність належних доказів. Доводи апеляційної скарги не підтверджують розуміння позивачем змісту оспорюваних довіреностей та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Апеляційний суд зазначив, що згідно довіреності від 13 листопада 2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Бойко Я. С., зареєстрованої в реєстрі за № 1014, ОСОБА_1 довіряє ОСОБА_5 та ОСОБА_3 бути його представниками з питання вільного користування, управління та розпорядження будь-яким належним йому майном від його імені, в тому числі належними йому спірними квартирами, а саме: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . Відтак, діючи на підставі довіреності, ОСОБА_5 всупереч вимогам частини 3 статті 238 ЦК України вчинила правочин від імені особи, яку вона представляла, у своїх інтересах, та внаслідок вчинення цього правочину вона набула право власності на одну із спірних квартир.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що при укладенні договорів купівлі-продажу від 14 червня 2007 року та від 03 липня 2008 року не здійснювався переклад, апеляційним судом відхилені, оскільки предметом позову є визнання недійсними довіреностей від 26 березня 2009 року і 13 листопада 2009 року, та договорів купівлі-продажу від 04 січня 2010 року, а також зобов`язання повернути у власність позивачу квартири, придбані за зазначеними договорами купівлі-продажу, в той час як договори купівлі-продажу від 14 червня 2007 року та від 03 липня 2008 року ніким не оспорюються.
Аргументи учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6 , в якій просила: оскаржені судові рішення скасувати: ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди визнали доведеною обставину не володіння позивачем українською мовою на підставі лише пояснень наданих представником позивача та відсутності в матеріалах справи доказів зворотного, чим невірно застосовували норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції невірно застосував норми Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи помилково не застосував вимоги статті 48 Закону України «Про нотаріат», пункту 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та погодився з судом першої інстанції з приводу того, що пояснення третіх осіб не заслуговують на увагу оскільки факт володіння Позивачем українською мовою не зазначений в посвідчувальних написах на спірних довіреностях, тим самим висунувши додаткові, не передбачені законом вимоги до порядку посвідчення спірних довіреностей. Зазначена обставина призвела до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13; від 10 лютого 2021 року у справі № 265/8379/19; 27 листопада 2019 року справі № 686/12153/18; від 18 вересня 2019 року у справі № 755/19728/15-ц.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року: відкрито касаційне провадження по справі; у задоволенні заяви ОСОБА_4 про зупинення дії рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13; від 10 лютого 2021 року у справі № 265/8379/19; 27 листопада 2019 року  справі № 686/12153/18; від 18 вересня 2019 року у справі № 755/19728/15-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянином Польщі.
На підставі договору купівлі-продажу від 14 червня 2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Барановим М.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1222, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 передали ОСОБА_1 у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Дубровським В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 4324, ОСОБА_12 передав ОСОБА_1 у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
26 березня 2009 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 представляти його інтереси, як власника квартир за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В. М. та зареєстрована в реєстрі за № 1685.
13 листопада 2009 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_3 бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями щодо квартир за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Бойко Я.С. та зареєстрована в реєстрі за № 1014.
04 січня 2010 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири від 04 січня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Дубровським В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 05, відповідно до якого ОСОБА_5 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 вересня 2018 року.
04 січня 2010 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири від 04 січня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Дубровським В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 08, відповідно до якого ОСОБА_4 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсними довіреностей та договору від 04 січня 2010 року купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , зобов`язання ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 липня 2021 року, вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
У справі, що переглядається:
суди при задоволенні позовних вимог про визнання довіреностей недійсними вважали, що вони суперечать Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки, зокрема, нотаріуси під час видачі довіреностей не забезпечили йому перекладу таких довіреностей на зрозумілу для нього мову, не відобразили в посвідчувальному написі обставини, що позивач в даному випадку володів та розумів українську мову;
суди не звернули увагу, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
суди не врахували, що вказані акти (Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Інструкція про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину. За таких обставин, відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних довіреностей;  
при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 : суд першої інстанції вважав, що підставою недійсності є те, що фактично позивач  не надавав відповідних повноважень представнику; апеляційний суд, не змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_5 всупереч вимогам частини 3 статті 238 ЦК України вчинила правочин від імені особи, яку вона представляла, у своїх інтересах;
з урахуванням того, що підстави для визнання оспорюваних довіреностей відсутні, ОСОБА_5 не діяла при вчиненні договору від 04 січня 2010 року купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 як представник , то і підстави для визнання недійсним договору від 04 січня 2010 року відсутні. Вимога про повернення ОСОБА_5 у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 ;
тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , зобов`язання ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1 належить скасувати та в задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору від 04 січня 2010 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , та зобов`язання ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (стаття 237 ЦК України).
У справі за позовом сторони, від імені якої договір (додаткову угоду) вчиняв представник, про визнання недійсним договору (додаткової угоди), належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (додаткової угоди), а не представник.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_4 не реалізувала своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача ОСОБА_4 свідчить про її згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог до неї. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_5 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 , за умови, що ОСОБА_4 не оскаржила їх, тобто погодилася з цими судовими рішеннями.
Тому судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору від 04 січня 2010 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , та зобов`язання ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 липня 2021 року,дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , зобов`язання ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1 , розподілу судових витрат належить скасувати; у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреностей, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , зобов`язання ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1 відмовити; в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності від 26 березня 2009 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , про визнання недійсною довіреності від 13 листопада 2009 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , в частині розподілу судових витрат, скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності від 26 березня 2009 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , про визнання недійсною довіреності від 13 листопада 2009 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , відмовити.
В іншій частині рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2021 року та постанова Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року в скасованій частинівтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 1 762,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 6 695,61 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.